http://www.pravda.com.ua/
До вересня 2009 року безоплатна передача у власність земельних ділянок, які були надані в користування громадянам раніше, діяла безвідмовно.
Громадянин, у розпорядженні якого була одна або кілька земельних ділянок з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, а також для ведення особистого селянського господарства, звертався з заявою до сільради про передачу їх йому безоплатно у власність в межах норм, визначених статтею 121 Земельного кодексу.
Відповідно до статті 118 Земельного кодексу, на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки, сільрада в місячний термін приймала відповідне рішення.
Далі громадянин звертався до землевпорядної організації, яка мала відповідну ліцензію з проханням оформити державний акт про право власності на земельну ділянку.
Землевпорядна організація виготовляла необхідну технічну документацію, заповнювала бланк державного акта, який, після підписання уповноваженими особами та державної реєстрації, видавався громадянину.
За це громадянин сплачував цій організації (в нашій місцевості) 360 гривень за одну земельну ділянку. Зазвичай, це присадибні ділянки, розмір яких був більше 0,25га – максимальної площі земельної ділянки, яка може надаватися громадянину в селі безоплатно на зазначені цілі.
На решту земельної ділянки оформлювався ще один державний акт – для ведення особистого селянського господарства і платив громадянин ще 360 гривень.
Коли прем’єр-міністр Тимошенко, розуміючи, що такі витрати є непосильними для значної кількості людей, особливо старшого віку, а питання формалізації відносин власності є вкрай необхідним для подальшого розвитку і упорядкування земельних відносин в Україні, вирішила допомогти.
А саме – оформлення державних актів про право власності на земельні ділянки, які вже в користуванні, провадити за рахунок державного бюджету та силами державних землевпорядних організацій. А коли вона оголосила війну земельній мафії – отут все і почалося…
Протягом останнього місяця Юлія Володимирівна неодноразово на всю Україну заявляла, що для отримання державних актів про право власності на земельні ділянки, які є в користуванні громадян, в межах норм безоплатної передачі, визначених статтею 121 ЗК, потрібно подати в сільську, селищну чи міську раду всього 4 документи.
А саме: заяву, копію паспорта, копію документа про присвоєння ідентифікаційного номера, копію рішення органу місцевого самоврядування або райдержадміністрації щодо передачі земельної ділянки у власність. І ВСЕ.
Відповідні органи зроблять все необхідне і через 30 днів громадянин отримає державні акти. Платити за це не потрібно, бо все буде зроблено за рахунок держбюджету. Ідея прекрасна – реальна допомога людям, якби не чиновник.
5 серпня 2009 року уряд ухвалює Постанову № 844 "Деякі питання реалізації права власності на землю громадянами України у 2009 році".
Цією Постановою був затверджений Порядок безоплатних оформлення та видачі у 2009 році державних актів на право власності на земельні ділянки. В Постанові, окрім іншого визначено, що процедура ця застосовується після прийняття рішення про передачу громадянам у власність земельних ділянок органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету КМУ від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок".
Чи знає пані прем’єр-міністр, що цей Порядок не передбачає безоплатного розроблення технічної документації необхідної для оформлення державного акта про право власності на земельну ділянку у випадку прийняття рішення відповідними органами про безоплатну передачу у власність земельних ділянок відповідно до ст.118 Земельного кодексу?
І знову громадянам доведеться звертатися до землевпорядних організацій, знову платити. (Порядок передбачає лише безоплатне розроблення технічної документації у випадку прийняття рішення органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету КМУ від 26 грудня 1992 року №15-92. А коли ті рішення приймались? Де, в яких архівах їх шукати? Як і які робити копії? Скільки їх всіх є? Чи уповноваженими органами вони приймались?).
Не маю жодного сумніву – прем’єр цього не знає. А от чиновник, який готував цей Порядок, точно знав, що робить!
Стаття 118 Земельного кодексу передбачає особливий порядок безоплатної приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.
Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, звертається з заявою до відповідної ради за місцезнаходженням земельної ділянки, яка у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки, приймає рішення щодо приватизації.
Постає питання, що таке "технічні матеріали та документи, що підтверджують розмір земельної ділянки"?
Діючий Земельний кодекс не дає відповіді на це запитання, а от нечинний Земельний кодекс в редакції 1992 року в статті 17 містить таке роз’яснення: "… земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо)".
Земельно-шнурові книги, книги погосподарського обліку, рішення правлінь колгоспів, будівельні паспорти, на мою думку, містять необхідну інформацію про розмір земельної ділянки в користуванні громадян для прийняття сільрадою рішення про передачу земельної ділянки у власність відповідно до ч.ч.1, 2 ст.118 Земельного кодексу.
Інша думка у чиновників Держкомзему, легким порухом руки яких термін "технічні матеріали та документи, що підтверджують розмір земельної ділянки" перетворюється в "технічну документацію".
1-го жовтня Держкомзем України видає роз’яснення "Щодо окремих питань реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2009 року №844", пункт 5 якого варто процитувати повністю:
"5. Чи може безкоштовно виготовлятися технічна документація у випадку прийняття рішення після 1 січня 2002 року?
У даному випадку рішення про передачу у приватну власність земельної ділянки мало прийматися вже за наявності розробленої землевпорядною організацією, яка має ліцензію на проведення відповідних робіт, технічної документації або проекту відведення земельної ділянки і в такому випадку безоплатним є тільки виготовлення та реєстрація державного акта на право власності на земельну ділянку".
Необхідно пояснити, що "прийняття рішення після 1 січня 2002 року" – це те саме, що й прийняття рішення відповідно до статті118 Земельного кодексу. Зауважу також, що відповідно до ч.4 ст.29 закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", "органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи, громадяни України, яким передані безоплатно у власність земельні ділянки відповідно до статті 121 Земельного кодексу України, звільняються від сплати державного мита за державну реєстрацію речових прав та їх обмежень, а також платежів за надані Державним реєстром прав послуги у зв’язку з виконанням ними повноважень, визначених законом".
Виготовлення ж державного акта в даному випадку зводиться до заповнення бланку. Оце допомога людям!
В зв’язку з цим з’являється питання до Кабміну: навіщо ж тоді в Постанові від 26 серпня 2009 року в пункті 3 було рекомендувати сільським, селищним та міським радам невідкладно на позачергових сесіях приймати рішення про безоплатну передачу у власність громадянам земельних ділянок, які були отримані ними в користування до 01.01.2002 року?
Щоб чиновник безоплатно заповнив бланк державного акта?
Все ж таки, що має бути раніше, рішення про безоплатну передачу земельної ділянки у власність громадянина чи розроблення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку?
Нагадую, що це стосується лише земельних ділянок, які вже є в користуванні громадян. Стаття 56 закону "Про землеустрій" передбачає, що до технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку включається рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність.
Пункт 2.1. розділу 2 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затверджений Наказом Держкомзему №43 від 4 травня 1999 (зі змінами) передбачає, що роботи зі складання державного акта виконуються в такій послідовності:
- підготовчі роботи;
- встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки та меж обмежень на використання земельної ділянки;
- складання кадастрового плану земельної ділянки;
- заповнення бланка державного акта.
Пункт 2.2. Інструкції визначає, що включають підготовчі роботи, де перша строчка – це підготовка виписки з рішення відповідної ради або державної адміністрації про передачу у власність або надання у постійне користування земельної ділянки.
Йдемо далі. Пункт 2 Порядку безоплатних оформлення та видачі громадянам України у 2009 році державних актів на право власності на земельні ділянки визначає, що для одержання державного акта громадянин звертається із заявою про видачу такого акта до сільського, селищного, міського голови, а вже пункт 1 роз’яснення Держкомзему від 01.10.2009 року стверджує, що з заявою громадянин має звертатися до Управління Держкомзему в районі. Як вас розуміти, панове?
З практики. Сільські депутати з розумінням поставилися до потреб людей та рекомендації Кабміну, провели позачергову сесію, прийняли потрібні людям рішення. Землевпорядник сформувала необхідні документи від людей і відвезла до Управління Держкомзему в районі. Через три дні повезла чергову партію документів, а попередню їй повернули.
Цитую письмове пояснення начальника Управління: "Повідомляємо Вам, що при проведенні перевірки вищезгаданих заяв виявлено, що даними громадянами додано рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність, які прийняті з порушенням земельного законодавства".
На підставі чого цей начальник присвоїв собі функції прокуратури і суду разом взятих?
Висновок з цього всього у мене складається такий: дурять чиновники прем’єр-міністра, дурять голови людям і нам, сільським, селищним та міським головам.
І причини тут всім зрозумілі, бо землевпорядні організації, як їх сором’язливо називає Земельний кодекс, а прем’єр жорстко – кровососи, (на мою скромну думку, кровососи не вони, а ті, хто своїми владними рішеннями дає їм можливість це робити) – це приватні структури, які вже зібрали з людей кілька мільярдів гривень і далі хочуть збирати, і пов’язані вони з ким потрібно.
Скільки там ще належить видати державних актів про право власності на земельні ділянки громадянам? Шість мільйонів чи всі десять? Та все по 360 гривень штука!
А ви, шановні громадяни України, хочете отримати їх безоплатно? Ну-ну!
І це мине. Турбує ж мене інше, чому я, звичайний сільський голова, маю вести таку місцями юридичну дискусію? У мене на одній з ділянок водогону проблеми з тиском води, треба змінити насос, шукати автокран. Агов! Де ви, претенденти на папаху, де ваші потужні юридичні служби?
Вона таки працює, а ви сидите в окопах і тішитися надією, що у неї нічого не вийде?
Вилазьте з окопів! Допоможіть! Не прем’єру – людям!
І, нарешті, пропозиція, як не допускати таких ситуацій в подальшому. Вважаю, що комітетам Верховної Ради, Кабміну варто б визначитися з референтними сільськими, селищними та міськими радами і направляти їм електронною поштою для ознайомлення і можливих пропозицій чи зауважень проекти нормативно-правових актів з питань, які стосуються місцевого самоврядування.
Анатолій Кушнір, Маківський сільський голова Дунаєвецький район, Хмельницька область, для УП
|
0