Ринок землi — необов’язковий! - 13 Серпня 2008 - Земельні питання - юридична допомога
Земельні питання Четвер, 08.12.2016, 18:58
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту


Категорії розділу
Відеоновини по землі [22]
Новини в земельному законодавстві [49]
Новини по земельним аукціонам [15]
Корупція у земельних питаннях [16]
Земельні конфлікти [54]
Про землю для кожного [158]
Питання-відповідь [95]

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » 2008 » Серпень » 13 » Ринок землi — необов’язковий!
15:41
Ринок землi — необов’язковий!
В умовах свiтової продовольчої кризи українськi чорноземи стають надзвичайно цiнним товаром. Та чипотрiбно українцям продавати його?...  
У газетi «День» (№ 116 вiд 5 липня 2008 року) надруковано статтю Ганни Гопко «Хлiборобська Україна — житниця олiгархiв?» з коментарями. Матерiали вiдбивають дихотомiю двох позицiй щодо питання продажу земель сiльськогосподарського призначення — «за» i «проти». Проти зняття мораторiю на землю йдеться у статтi, за зняття — ратують автори коментарiв, котрi обстоюють iдею вiльного товарного обiгу землi ледве не як панацею для України. 

Ключовi тези статтi: згiдно з Конституцiєю України земля — власнiсть народу, що не може бути об’єктом приватної власностi, а вiдтак — нi продаватися, нi купуватися; якщо хочете землю продавати, то питайте дозволу в народу як її власника; продаж землi без цього дозволу є злочином; скасування мораторiю можливе лише всенародним референдумом. 

Головнi тези коментарiв: мораторiй не блокує тiньових оборудок iз землею; концентрована приватна власнiсть має кардинально змiнити ставлення до землi, позаяк власник навряд чи буде по-хижацькому її експлуатувати; земельний ринок iснує в бiльшостi країн свiту, тож i Україна не може бути винятком; ринок забезпечить селянам додатковi фiнансовi ресурси; мораторiй слiд скасувати без референдуму, бо мiське населення в проблемах сiльського господарства не розбирається. 

Якщо задатися метою детально розглянути кожну тезу (а що не теза — то й проблема), то, як видається, слiд написати науково-аналiтичну монографiю. Як дослiдники аграрної полiтики й практики в Українi, ми це добре розумiємо, i все ж вважаємо, що деякi акценти цих публiкацiй потребують додаткових зауважень. 

1. Чи обов’язковим є ринок сiльськогосподарської землi в Українi? Нi, вiн не є обов’язковим. Поставимо питання iнакше: хто хоче продавати цю землю? Народ? Невiдомо, бо про його намiри з цього приводу нiхто в нього не запитував. Селяни? А до них теж нiхто офiцiйно не звертався. Орiєнтуються переважно на той прошарок сiльського населення (пенсiонери, iнвалiди, самотнi тощо), якому не терпиться позбутися своїх обтяжливих земельних паїв. 

Позицiя цих знедолених людей зрозумiла: їм треба доживати вiку, а байдужа держава обдiлила їх необхiдним соцiальним забезпеченням та захистом. Немає у старих та хворих нi сил, нi коштiв, нi технiки обробляти надiли, та й здавати їх в оренду — не дає тiєї вигоди, яку обiцяли реформатори. Що ж, нехай держава викупить у цих людей землю, а водночас також i в тих пайовикiв, котрi одержали її у спадок, але батькiвськими надiлами не займаються, бо живуть i працюють в iнших мiсцях. Як вiдомо, в розвинених країнах держава не цурається скуповувати землю, тобто усуспiльнювати її й розумно нею розпоряджатися. У нас же дiє абсолютно зворотна тенденцiя: усе, що тiльки можна, забрати у держави. Та й аграрно-земельна реформа проводилася за принципом мавпуючого iнтелекту: руйнуй своє i копiюй чуже. 

За ринок землi б’ються голови теж з копiювальним мисленням: мовляв, в АПК України усе повинно бути, як у «них» за кордоном, зокрема, ринок землi й безробiття теж. Не те що замовчується, а вiдверто iгнорується iнша думка, яка бiльшою мiрою пiдходить для України: продавати не землю, а те, що вирощено на нiй, до того ж цiлком можливе включення цiни землi у вартiсть продукцiї. Зробiть замовлення науцi, щоб вона обґрунтувала цю версiю сiльськогосподарського ринку. Не дають замовлення й навiть не дискутують у цьому планi. Оренда — теж ринковий механiзм у системi земельних вiдносин, до того ж, як свiдчить свiтовий досвiд, один з найефективнiших. Чому б не базувати ринок на цiй основi? Звичайно, не на тiй орендi — обдиралiвцi, що її нав’язали селянам, за якої майже все привласнює орендар, виснажуючи землю i виплачуючи орендодавцю символiчну плату. I тут чесна наука має сказати своє слово про те, як цивiлiзувати оренду, щоб вона не була згубною нi для орендодавця, нi для орендаря, нi для землi, нi для суспiльства. 

Так хто ж горою стоїть за продаж землi? Бiзнес i влада. В Українi вже викристалiзувався потужний клас так званих стратегiчних власникiв, який обслуговується владою та лiберальною iнтелiгенцiєю i в якому група олiгархiв є лише вершиною айсберга. Пiд крилом влади вiн розклав по власних кишенях 80% промислових та iнших об’єктiв, обкрутивши навколо пальця народ ваучерною i «конкурсною» приватизацiєю. На такий самий сценарiй очiкує й земля. Захопити й сконцентрувати у власному володiннi цей ресурс — найближче iсторичне жадання цього класу. Привласнена земля, в додачу до промислового i накопиченого фiнансового капiталу, гарантує йому абсолютну соцiальну могутнiсть i необмежене диктаторство над державою i суспiльством. Ренту, можна вважати, у народу вже забрано, а через ринок землi буде вiдчужено вiд нього i територiю проживання, бо кому не зрозумiло, що привласнити великi масиви землi означає розпоряджатися територiєю України: «Вхiд заборонено — приватна власнiсть!». Є в Харкiвськiй областi сiльгосппiдприємство «Аграрний дiм iменi М. Горького». Як повiдомляла преса, його земельнi простори простяглися майже на 100 кiлометрiв. Земля пiдприємством поки що орендується. А якщо буде викуплена? 

Отож, чи обов’язково повинен бути в Українi ринок рiльничої землi, до якого рветься соцiально безвiдповiдальний, зажерливий капiтал з метою досягнення всеосяжної влади i надприбуткiв? У тому то й справа, що сучаснi новiтнi земельнi вiдносини можуть цiлком обходитися без ринку землi, а щодо iснування земельного ринку в розвинених країнах, то вiн же є утворенням попереднiх епох, якi нам нiхто не наказував слiпо повторювати — навiть тодi, коли клас стратегiчних власникiв намагається диктувати суспiльству свою етику земельних вiдносин. Без жодних докорiв сумлiння вiн iгнорує традицiйний етос селянина, для якого земля — не товар, не предмет купiвлi-продажу, а засiб виробництва, годувальниця. 

А що ж населення України? Воно, до речi, не сприймає приватну власнiсть на землю як однозначну цiннiсть. Багаторiчний соцiологiчний монiторинг Iнституту соцiологiї НАНУ це засвiдчує (табл. 1). 

Пригляньмося, таблиця 1 зафiксувала двi протилежнi динамiчнi тенденцiї в масовiй свiдомостi за певної стабiлiзацiї нейтрального показника «важко сказати, негативне чи позитивне»: поступове пiдвищення рiвня «переважно негативного» i падiння — «переважно позитивного» ставлення до приватної власностi на землю. 

Пояснюється цей орiєнтацiйний контраст вельми просто: люди на «живих» реалiях реформованого села побачили, що приватна земля — суперечлива рiч, вона є благом далеко не для кожного. Навпаки, є джерелом конфлiктiв, багатства для одних i бiдностi для iнших. 

Динамiку ставлення населення України до проблеми купiвлi-продажу землi вiдбиває таблиця 2 (опитування з цього питання розпочато з 2005 року, перерва була у 2007 роцi). 

У таблицi 2 помiтна вiсьова лiнiя — нi, не можна дозволити купiвлю-продаж землi. Очевидно, i в столицi, й в мiстах та селах бiльшiсть опитаних проти товарностi землi взагалi (як сiльськогосподарської, так i iншого призначення). Правда, 2008-й рiк дав певнi цифровi зрушення, наприклад, деяке зменшення вiдсотка тих, хто проти купiвлi- продажу землi, та збiльшення частки тих, хто «за». Безумовно, дався взнаки ажiотаж, який пiднято в ЗМI з цього питання (скасування мораторiю та iн.) та шалена полiтична боротьба навколо нього. 

Проблема землi — доленосна для України, її села i селянина. Побудова субстанцiйних засад сiльського життя на цiнностях бiзнесового принципу «земля — товар», як засвiдчила практика капiталiзму на Заходi, повнiстю розселянює селянина i знищує сiльський соцiум. Чи є село, аналогiчне українському, у Францiї, Нiмеччинi, Голландiї, де немає селянина, а є фермер? Фермер — не селянин, а пiдприємець-космополiт. Це — суто економiчний, наскрiзь прагматичний суб’єкт господарювання, котрий, на вiдмiну вiд селянина, не творить нi нацiональної народної пiснi, нi музики, нi культури. Йому не до цього, бо в нього iнший напрям життєдiяльностi. То чи не лицемiрством звучать запевнення влади, буцiмто вона дбає про збереження українського села як колиски нацiональної свiдомостi та культури? Як же ви збережете його без селянина, адже разом з бiзнесовим класом як своїм партнером закладаєте в пiдвалини його, селянина, життєдiяльностi механiзм повного розселянювання, тобто витiснення за допомогою безробiття селянина iз села i трансформацiю тих, хто в ньому залишається, або на пiдприємця, або на безземельного пролетаря? 

2. Те, що в бiльшостi країн свiту офiцiйно iснує свiтлий ринок землi, а в Українi — чорний, бо мораторiй не cтримує непрозоре вiдчуження надiлiв, — не вельми переконливi аргументи. По-перше, в цих країнах та в Українi надто рiзна аграрна, соцiально-економiчна, правова й полiтична ситуацiя, тому формальне посилання на «бiльшiсть» без аналiзу й спiвставлення умов тут i там не може визнаватися серйозним доказом. Виявiть реальну iдентичнiсть цих умов, тодi й говорiть про необхiднiсть в Українi такого ж земельного ринку, як i там. 

По-друге, за такої «дикої» демократiї, що панує в Українi, законних i незаконних способiв обiйти мораторiй у нас тьма, i серед них найбiльш «воєнiзований» — земельне рейдерство. Та хiба, власне, у цьому винен мораторiй? Звичайно, земельне законодавство ще не повне й не досконале, його можна «крутити» i так, i сяк. Однак дивує вiдверта слабкiсть i безпораднiсть влади, яка не вберегла сферу земельних вiдносин вiд корупцiї, дiї злочинних груп, тiньових махiнацiй, рейдерських атак. По сутi, вона, пiдозрюємо, своєю бездiяльнiстю потурає всьому цьому бедламу, бо загнала себе в патову ситуацiю, коли зробити хiд назад неможливо, а крок уперед означає нав’язувати суспiльству науково необґрунтований i непрогнозований рух уперед, тобто мiф про необхiднiсть ринку землi як єдиного засобу виходу iз кризової ситуацiї. Проте це є проспiвуванням старої пiснi, яка починалася запевненнями, що колгоспи — це рабство для селянина, що фермер нагодує країну, що приватна власнiсть на землю бiльш рентабельна, нiж суспiльна, що «опайований» селянин стане ефективним господарем i т. д. Результат же виявився протилежним декларованому. Як i ранiше, влада виявляє себе не досить компетентною у питаннях забезпечення Українi продовольчого потенцiалу — необхiдного для її населення i конкурентного на свiтовiй аренi. 

3. Прихильники земельного ринку тонко грають на створенiй законодавцем правовiй колiзiї, яка уможливлює пряме iгнорування думки i волi конституцiйного власника землi — українського народу. Йдеться про розбiжностi мiж Конституцiєю України та деякими важливими для аграрної сфери загалом i системи земельних вiдносин зокрема законодавчими актами. Як вiдомо, приватна власнiсть на землю (поряд з державною i колективною) була запроваджена Законом України «Про форми власностi на землю» вiд 30 сiчня 1992 року. Однак у ст. 13 Конституцiї України (1996 р.) землю (також надра, атмосферне повiтря, воднi ресурси i т. д.) зафiксовано як «об’єкт права власностi Українського народу». Отже, народ, по сутi, визнано суб’єктом права власностi на землю, тобто власником землi на всiй територiї республiки. 

Що ж до громадян, то в тiй же ст. 13 констатується: кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами власностi народу вiдповiдно до закону. Виходить, громадянин України, за Конституцiєю, може бути не власником, а користувачем землi. 

Що ж учинили розробники проекту Земельного кодексу України, «продавленого» 25 жовтня 2001 року у Верховнiй Радi? Вони вивели український народ як суб’єкта власностi на землю iз системи земельних вiдносин, сформулювавши п. 2 ст. 2 у такий спосiб: «Суб’єктами земельних вiдносин є громадяни, юридичнi особи, органи мiсцевого самоврядування та органи державної влади». Таким чином, кодекс «випарував» головного суб’єкта земельних вiдносин — народ. Дивна рiч! Невже для розробникiв проекту кодексу i законодавця, котрий його приймав i вносив змiни до нього, народу як предметної даностi не iснує? Невже вiн є пустою абстракцiєю? Та нi, про народ як реальнiсть ого-го стiльки говорять i депутати, i Президент, i урядовцi. Справа в iншому. Ця маленька правова «хитрiсть» призначена дати пiдстави для того, щоб три партнери — влада (особливо мiсцева), держчиновник i пiдприємницький клас — грали землею поза спиною народу, iгнорованого ними, в своїх iнтересах. 

... Так ви нетерпляче хочете земельного ринку? Запитайте про це в українського народу як конституцiйного власника землi, а також у селянина як споконвiчного сiльгосптрударя i годувальника народу. Якщо вони згоднi, то пiдготуйте всi необхiднi умови для упровадження не базару, а української моделi земельного ринку. I не видавайте свiй земельний iнтерес за iнтерес народу та селянства, не прикривайтеся ним. 

Отже, думаємо, як i автор статтi, без всенародного референдуму проблеми кардинальної змiни соцiально-економiчного статусу сiльгоспземлi в Українi по-людськи, без ошукування не вирiшити. Оскiльки мавпуючий iнтелект полiтичної елiти звик до слiпого наслiдування, то пiдкажемо йому: звернiть увагу на Швейцарiю — країну референдумiв. Там усенародний або мiсцевий референдум може готуватися i три мiсяцi, й три роки, але з обов’язковою органiзацiєю суспiльної дискусiї, розрахованої на те, щоб кожний громадянин мав збагнути суть обговорюваної проблеми i визначити свою позицiю.  


Источник : http://www.day.kiev.ua/  


Категорія: Про землю для кожного | Переглядів: 1383 | Додав: zemlia | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Вхід на сайт

Пошук

Календар
«  Серпень 2008  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Друзі сайту
  • Create a free website
  • uCoz Community
  • uCoz Textbook
  • Video Tutorials
  • Official Templates Store
  • Best Websites Examples

  • Copyright MyCorp © 2016