Право розпорядження землею
Відповідно до ст. 78 Земельного кодексу України (ЗКУ), земля в Україні може знаходитись у приватній, державній та комунальній власності.
Ст. 80 ЗКУ визначає, що суб’єктами права власності на землю в країні є:
а) громадяни та юридичні особи — на землі приватної власності;
б) територіальні громади — на землі комунальної власності;
в) держава — на землі державної власності.
До проведення розмежування земель державної і комунальної власності діє порядок (п. 12 Перехідних положень ЗКУ), згідно з яким, землями у межах населених пунктів розпоряджаються сільські, селищні та міські ради (за винятком земель приватної власності, земель, на яких розміщені державні підприємства (в т. ч. і казенні), земель господарських товариств, в статутних фондах яких державі належать долі (акції, паї), земель об’єктів незавершеного будівництва та законсервованих об’єктів, які належать державі).
За межами населених пунктів землями розпоряджаються відповідні органи виконавчої влади (за винятком земель, які знаходяться у приватній власності громадян та юридичних осіб).
Категорії та цільове призначення земель
Всі землі в Україні (включаючи острови і землі, зайняті водоймами) мають цільове призначення, яке встановлюється, в залежності від юрисдикції, органами державної влади чи органами місцевого самоврядування (ст. 18, ст. 20 ЗКУ).
За своїм основним цільовим призначенням землі поділяються на такі категорії:
землі сільськогосподарського призначення;
землі житлової та громадської забудови;
землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;
землі оздоровчого призначення;
землі рекреаційного призначення;
землі історико-культурного призначення;
землі лісового фонду;
землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення (ст. 19 ЗКУ).
Види цільового використання земель визначені «Українським класифікатором цільового використання землі».
Земельні ділянки, незалежно від форми власності, дозволяється використовувати лише відповідно до їх цільового призначення. Експлуатація земельної ділянки не за її цільовим призначенням є підставою не лише для накладення штрафних санкцій, але й може стати причиною позбавлення права користування землею, визнання недійсним рішень органів влади про передачу землі у власність (оренду, користування) громадянам та юридичним особам, визнання недійсними договорів щодо земельних ділянок, анулювання державної реєстрації земельної ділянки, тощо (ст. 21 ЗКУ).
У той же час, законодавство допускає зміну цільового призначення земель. Згідно зі ст. 20 ЗКУ, зміна цільового призначення земель комунальної чи державної власності здійснюється відповідними органами влади, земель приватної власності — за спеціальною процедурою, встановленою Кабінетом Міністрів України.
Джерело: http://www.zsu.org.ua/ua/abc/ | 
